Лина Васильевна Костенко

Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.

— Записки украинского сумасшедшего

Все повинно минати, бо інакше нічого не настане.

Життя пройде, немов вода, І відцвіте, немов вишнева гілка... В житті одна помилка — не біда, Біда, коли усе життя — помилка.

И в детство, будто в теплые края. Летит душа, ей там тепло всегда.

— Великое небо. — Или мы малые.

Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись.

І сум, і жаль, і висновки повчальні, І слово непосильне для пера. Душа пройшла всі стадії печалі. Тепер уже сміятися пора.

Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу.

Останови меня!... Но поздно. Что же… Возможно ли остановить зарю? С тобою рядом душу обморожу С тобою рядом пламенем сгорю

Імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки.

— Записки украинского сумасшедшего

Я надійна одиниця електорату, по таких, як я, ще не одна мавпа видереться на верхні гілки влади.

— Записки украинского сумасшедшего

І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.

— Записки украинского сумасшедшего

Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі.

— Дяк

А як подумать, дівчинко моя ти, то хто із нас на світі не розп’ятий? Воно як маєш серце не з льодини, розпяття — доля кожної людини.

— Дяк

І живемо. Земля ще нас тримає. А вже мистецтво ждать перестає.