Ми — спадкоємці спадків розграбованих. Ми — власники сплюндрованих святинь. Ми вже як тіні на своїй землі. Хто зрозуміє нашу ностальгію?

У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама. *** У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються.

Де ми є? Хто ми є? Плаваєм, поки є сили. І летять, як горять наші дні. Нам довго лишилось, чи ні?

І живемо. Земля ще нас тримає. А вже мистецтво ждать перестає.