Наступит полночь в тишине, ты набери в ладошку звезды, купайся в лунном серебре, ко сну не возвращайся поздно. Плети из трав венки полей, и мак вплети, как чьи-то души, росу пречистую испей, молчи, смотри и просто слушай...
По вулицях ходять мертві, та їх не бачить ніхто. Свічки їм не ставлять у церкві. Крізь них проїжджають авто. Ніхто їм не скаже: Здрастуй. Ніхто не присвячує шпальт. У місті не топчуть рясту, у місті топчуть асфальт. Обличчя втомою стерті. Облом. Тарапата. Бедлам. По вулицях ходять мертві. Вони не читають реклам. Не їм сигналять клаксони. Не їм мигтить світлофор. Безсмертні душі безсонні, над ними святий омофор. І там, де тіні простерті каштанів і лип вікових, — по місту блукають мертві, які ще люблять живих.
You can brood by a brook And whisper to water Don't worry, the dawn will dry your tears See the daylight as it flows It fills the holes, and souls grow whole You can moan to the moon You can swoon in the sunset Don't hurry, your world won't disappear See the waves that drape the shore They fill the holes, and souls grow whole and old.
From above It must seem so peaceful, A mirror of How it used to be... But in the distance a virus-like winnowing fire, In a satellite feed consumes all you see.
Среди множества чудес, существующих на свете, есть и такое — наблюдать за спящим возлюбленным: пока он не видит, как вы на него смотрите, можно какое-то мгновение держать в руках его сердце. Совершенно беззащитный, в такие минуты он, как это ни глупо звучит, воплощает в себе все то, что вы надеялись в нем найти, — истинное мужество и детскую нежность.