Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, влітаю в ніч. Слова мене п'янять. Я — алкоголік страченої суті, її Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, спливають кров'ю на її тернах. Вони горять і валяться, як вежі. А потім їх обмацують сліпці. І що ж, так наче й не було пожежі - і тільки жменька попелу в руці. День извожу на поиски незримой в потёмках понятийных темы гладь. Шальное слово обуздавши рифмой, влетаю в ночь. Слова меня пьянят. Я — алкоголик уж казнённой сути, её Сизиф, алхимик, муравей. Мои слова, в сапожки не обуты, кровят в терновнике её ветвей. Они как башни падают горящи, потом же их — ощупывать слепцам. И что же — словно не было пожарищ, а пепла горсть достанется рукам.