Один в каное

Твої руки… із них проростають квіти, Я їх зриваю і плету-вплітаю у вінки.

Небо – солоне, таке спонтанне, Дивиться в когось і в когось тане. Дихає громом, знаходить цілі – Напитись моря і стати сіллю.

Пообіцяй мені, хай навіть не збудеться, Що «завтра» негайно і невідворотньо відбудеться!

Цей світ — речей, а речі — хворі! І ти вже тут, у тому хорі! Йди на голос мій, Йди на голос мій..

Неперекладене в мені у скло твоїх очей Кричить-жбурляє: «Не ставайте рабами людей!»

На коліна трави лягає тінню день, Щоб долистати-доспівати свою «Книгу Пісень».

Ти – трохи холодний, а зазвичай Такі люблять каву, а я – чай.

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш? Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, Скали грозять, надять-просять к…

Сьогодні небо таке раптове, Трохи готичне і ледь барокове.

Розбитими колінами ввіпершись об асфальт, Повільно сходить сонце із перших шпальт. Ловлю оком, точніше його краєм Твій безтілесний схід і нарікаю в собі раєм.

Небо шукає, небо знаходить. Спустилося з даху і знову ходить, Ходить грозою, лягає в квіти, Трохи полежить і мусить іти.

Небо так і не прийняло теорій буття, як і я.

Дивно, Крізь стіни все видно... Чути Міжкімнатні маршрути...

Я ж бачила, я зрозуміла знак: Усе навпаки і усе не так, Навіть ти!

Пообіцяй мені, пообіцяй мені, Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.

Мій світ гойдається, підвішений на нитці За палець неба, що купається у молоці.