Когда в сердце ледовитый океан, то ищешь теплоты, а когда тихий, ждешь бури...

Мій лелека вже давно стікає кров'ю, І, як би не хотів, не може він поки що літати. Йому хотілось свободи, жити любов'ю, Але приречений тепер цю мрію лиш плекати. Мій лелека вже давно ночами плаче, Він молить спокою, миру, укриття. Його вкотре зрадили й ранили добряче, Але він і це переживе, бо немає нічого ціннішого, аніж життя. Мій лелека буде жити та вільно літати Небом синім, своєю країною... А ті, хто продовжує не вірити й мовчати Ще проситимуть пробачення перед усією Україною.

Цей світ — речей, а речі — хворі! І ти вже тут, у тому хорі! Йди на голос мій, Йди на голос мій..

Не стоит бояться просящего все — цена известна, неизвестна она у не просящего ничего.