Все було ніби плани у кіно, Ми знали і не знали, чим закінчиться воно.

Мій лелека вже давно стікає кров'ю, І, як би не хотів, не може він поки що літати. Йому хотілось свободи, жити любов'ю, Але приречений тепер цю мрію лиш плекати. Мій лелека вже давно ночами плаче, Він молить спокою, миру, укриття. Його вкотре зрадили й ранили добряче, Але він і це переживе, бо немає нічого ціннішого, аніж життя. Мій лелека буде жити та вільно літати Небом синім, своєю країною... А ті, хто продовжує не вірити й мовчати Ще проситимуть пробачення перед усією Україною.

Віки ідуть. А нам усе амінь. Нема спокою між Дніпром і Бугом. Вже стільки літ, вже стільки поколінь! - усе життя — між шаблею і плугом.

Я снимаюсь только в том кино, которое мне нравится самому, хотя так говорят все актеры. Но я бы хотел уточнить: я снимаюсь только в том кино, на которое я сам купил бы билет.