Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно. Лес этот жив. Глаза его − добрее. Ветра гуляют в буйной голове. пни обветшалые, косматые отребья летопись тиши слагают на траве. Дубовый Нестор всё глядит сквозь пальцы на вальсы белые хмельных берёз, и сонный гриб в зелёненькой фуфайке дождём упился и за день подрос. Багрянцем солнце, теменью лесною в просвете туч все крутит нам кино, И там на пне да под седой сосною медведи забивают в домино.