Біда не в тім, що свище вітер лютий, Що січень на вікні малює мертві квіти, Біда не в тім, що ти мене не любиш, Біда, що я тебе не можу розлюбити. Беда не в том, что свищет ветер лютый, Январь на окнах мёртвые цветы рисует, Беда не в том, что ты меня не любишь, Беда, что я тебя никак не могу разлюбить.

Не в тім печаль, не в тім печаль, Що, наче постріл, пролунало те «прощай», Як зради постріл пролунало те «прощай», Але не в тім моя печаль.

Життя пройде, немов вода, І відцвіте, немов вишнева гілка... В житті одна помилка — не біда, Біда, коли усе життя — помилка.

— Лина Васильевна Костенко

Вона носила квіти в волоссі, І ними грався він і ще вітер. Здавалося давно вже дорослі, Але кохали щиро мов діти.

Не обіцяй назавжди, Не обіцяй навічно, Де твоє моє завтра, У скронях вітер свище... Не обіцяй навіщо, Не обіцяй, не треба.