І я відчуваю як падаю в небо Як падаю в небо і краю нема І десь би мені зупинитися треба Та сили все менше І ти вже давно не сама Чи так буже завжди Хей хоч сьогодні не йди. И я чувствую, как падаю в небо, Как падаю в небо и края в нем нет. И где-то бы мне остановиться надо, Но сила иссякает. И ты уж давно не одна. Будет ли так всегда? Ей, хоть сегодня не уходи.

Пообіцяй мені, пообіцяй мені, Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.

Цей світ — речей, а речі — хворі! І ти вже тут, у тому хорі! Йди на голос мій, Йди на голос мій..

И вот я стою, на краю снегопада. С неба падает снег — значит, небу так надо...

Сьогодні усе не так, Джульєтта, Монтеккі й Капулетті давно уже сім’я. Я знаю і так любов буває, Але вона минає, бо вічна лиш твоя.