Отче наш... Ти ще єси на небеси? Що значить нині ім'я Твоє, Коли це вже не Царство Твоє? Де в ньому воля Твоя? Біль наш насущний дав нам днесь І не простив нам провини їхні, Хліби роздавши винуватцям нашим... То ж прости нам спокусу нашу Прийти по душі їхні з оцього болю... Господи, п'єм сю прогірклу чашу Із тіла зойку з винарні бою... Вірую...

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль! Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.

Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.

— Лина Васильевна Костенко

Віки ідуть. А нам усе амінь. Нема спокою між Дніпром і Бугом. Вже стільки літ, вже стільки поколінь! - усе життя — між шаблею і плугом.

І живемо. Земля ще нас тримає. А вже мистецтво ждать перестає.

— Лина Васильевна Костенко