У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі - щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати.
Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, влітаю в ніч. Слова мене п'янять. Я — алкоголік страченої суті, її Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, спливають кров'ю на її тернах. Вони горять і валяться, як вежі. А потім їх обмацують сліпці. І що ж, так наче й не було пожежі - і тільки жменька попелу в руці.
Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди.
And people always died for their faith. We did not find this eternal sport. The main thing here is to look into the eyes of the beast and simply to remain human.