Скрябін

Поеду на Мальдивы бухнуть я с друганами, Отдам немного денег, чтобы не было цунами, Прикуплю себе остров посередине моря, Мне нафиг он не нужен, а люди пусть говорят.

Старі фотографії на стіл розклади, Дитячі історії смішні розкажи І справжнім друзям не забудь, подзвони, Бо добре чи зле, з тобою завжди вони.

Ми будемо жадно свої сльози ковтати, А з ними слова, яких не сказати.

Не твоя вина — шо ти батька свого син, А твоя біда – не вміти бути ним.

Часом буває так, що в магазинi Ти хочеш крикнути «Ну в чому я винна?» Тебе окидають розумiючим оком I дуже болить хоча й ненароком.

За гроші не купити тільки час, Він всіх нас методично поділив, Когось він опустив, когось підняв, А є на кого взагалі забив.

Любов як сніг — накриє, не почуєш, В холодний пух заковує серця.

Часом буває так, що хочеш почути Речі яких ніколи б не знати. I тягне за руку тебе в то мiсце, Де думаєш краще б очей не мати.

Ти дивишся в кухнi на кран i воду, А правда нi звiдки не виходить. I дивляться в очi тобi знайомi, А їхнi очi твоїм говорять... Спи собі сама, Коли біля тебе мене нема.

Хтось не доплив, бо йому помогли Набрати повні трюми води, Бо стати героями тої війни Дуже хотіли вони.

Можливо, треба було жити, як всі, А я хотів інакшим бути завжди - Так скучно плисти по течії з ними...

На глибині, зустрічаються всі, Так ніби в морі місця нема, І труться бортами, аж стогне земля Від зависті, підлості й зла.

Тягуча павутина зйомних квартир І дві душі пробиті сотнями дір, Так страшно, коли не знаєш, що завтра... Тепер я оглядаюсь на ті часи І знаю ціну світлої полоси - Не варто шукати…

І сідає на міль Боком наш корабель, Так заходить в тупік Любов двох людей...

Не думай про завтра, це за тисячу років, а я завжди поряд! І що таке щастя — не знають мільйони, а ми його творим! Давай ще сьогодні покажемо людям, як треба любити! Не думай про…

Любов як дим, вдихни на повні груди, І якщо зможеш — не видихай.