Забути все здається я б ніколи не зумів. Новий дзвінок скидає відлік волі на нулі. І погляд твій — він вартий більше ніж мільони слів, Вічно далекий, як і твій улюблений Далі.

Ліс без дощу — пустеля Я твоя підлога, ти моя стеля Знаєш сама не варто Переводим листування на жарти

Болить мені... Ти знаєш, як болить? Болить біда, що зараз в Україні. Ця рана душу втомлену ятрить, і сліз не можу втримати я нині... Війна... Не оголошена ніким, вбиває і калічить українців. І це наш брат? Та і чи був він ним? Щоб убивати нас прислав чужинців. Цей маразматик воювати звик... Бо ж не своїх дітей кидає в пекло. За хворий мозок, за імперський бздик, життя вже не одне навіки смеркло. Болить мені... Ти знаєш, як болить. Ця рана не дає мені спокою. І ця неоголошена війна, розв'язана «братерською» рукою...

Та ніщо не вічне, а любов тим більше, Він хотів як краще, а віддав назавжди, А вона чекала, просто сил не стало І струна порвалась..