Океан Ельзи

Ми не спали всю нiч, розбудили слова, Ми не хочем бiльше дiлити на два. Ми не будемо так, як то було завжди, Небуває в болотi смачної води.

Давай, залишимо бiльше для нас! Давай, ми зможемо бiльше для нас! i нехай знає весь свiт: Називай мiсце й час! Давай, залишимо бiльше для нас!

Забути все здається я б ніколи не зумів. Новий дзвінок скидає відлік волі на нулі. І погляд твій — він вартий більше ніж мільони слів, Вічно далекий, як і твій улюблений Далі.

Слова... Слова... Они — вуаль, Где тонкая диагональ, Звучит хрусталь... А ночь летит Куда-то вдаль, Не оставляя ничего Для нас... А жаль.

Коли настане день, Закінчиться війна, Там загубив себе, Побачив аж до дна.

Сумно мені, Важко давно. Боюсь я бачити дно, Навколо бачити дно.

Коли тобі важко Дихати, значить ти дуже високо... Коли тобі тісно На площі, нас більше, ніж було до того... Коли тобі душно, Скоро весна, і не буде так слизько... Хіба ти не віриш…

Тікай, не тікай - Все одно ніхто не скаже, Де там край, Та й чи поможе він мені?..

I вважав би, що ти пелюсток на веснi, Але ж ти не зiв’янеш нiколи.

Сьогодні хтось сказав, що ти не та. Всі люблять так мене жаліти! І ваше жало не спасе мене, І мої жалюзі закриті.

З тобою по колу прощали, По колу з тобою лiтали. Без болi, без права надiї Так швидко, так сильно, й так мало, ой, як мало...

Якби тобі – мої думки, Ну, а мені – та й чари твої. Якби тобі – мої слова, Якби мені – тебе і навпаки.

Сьюзі, мила моя Сьюзі, Не тікай від болі В світ своїх ілюзій. Без війни не плачуть, Без біди не кличуть. Хто не має серця Тому, хто ще має, Просто так не зичить...

Чи знаєш ти, як сильно душу б`є безжальний дощь? Так ніби він завжди чекав лише мене. А як болить зимовий спокій нашого вікна, Ніжно пастельний, як твій улюблений Моне.

Літо. Скажи нам, літо, чому так мало Залишаєш нам, залишаєш нас...

Джульєтта, якби ти тільки знала, Як невимовно мало залишилось у нас Поетів, ти б, мабуть, не мовчала, Якби ти тільки знала, який навколо час.