Океан Ельзи

Сьогодні усе не так, Джульєтта, Монтеккі й Капулетті давно уже сім’я. Я знаю і так любов буває, Але вона минає, бо вічна лиш твоя.

А я лечу і думаю про нас - Ті декілька годин, які були лиш раз, І поділили світ відтоді на «З тобою» i «Без тебе».

Коли ти чекаєш, Значить ти маєш на кого чекати... Якщо тобі сумно, Значить ти маєш, про кого згадати... Коли ти високо, То зорі, навколо, і небо так низько... Хіба ти не віриш?! Д…

А за окном почти весна, Знает слова, еще не сказанные, она, И течет в моих венах.

Я не можу їсти, Я не хочу пити. Я таки не знаю, Як з тобою жити, Як без тебе жити...

А за окном почти весна, И, Боже, как же неожиданно она Меняет мое будущее, Мое будущее и мою жизнь...

Гей, де ви, де ви Друзі мої, для кого і з ким? Ви так довго шукали вогонь, А видно лиш дим.

Я вважав би, що ти бiлий день без дощу, Але сльози на твоєму обличчi.

Стріляй! Скажи, чому боїшся ти Зробити цей останній крок? Давай! Най буде так як хочеш ти! Я заплатив за свій урок... Прощай, мій ангелок. Давай! Тисни гачок.

Твоя Амазонка затопить мене.

Холодна, голодна й невчасна! То світла, то темна – неясна. До крові, до болі, до ночі Я знаю, я буду, я хочу... я хочу!

Шукай в телефоні мій слід, Цілуй у вікно мої губи. Як знак на моєму плечі, ти – квітка!

Сьюзі, скільки ми з тобою Спільною метою Поливали поле. А воно під сонцем, А воно під нігом Не зійшло сьогодні – Може, зійде завтра, Може, вже й ніколи.

Моя Джульєтта, он би ти побачила сама, Яка на твоєму балконі настала зима. Моя Джульєтта, кажуть, що любов уже не та, Хіба б ти сьогодні мовчала, Джульєтта.

Осінь тепла, як весна, Просить так, немов з останніх сил, вона: Не вбивайте мрію.

Холодна вода не врятує від спеки І випити пам’ять душа не дає І очі твої то моя небезпека І ті ж самі очі, то щастя моє.