14 цитат Лины Васильевны Костенко для поста и дневника

Лина Васильевна Костенко — автор, чьи слова цитируют десятилетиями. Мы выбрали 14 цитат: коротко, точно, без воды.

1. «

   Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.

   Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.

   — Записки украинского сумасшедшего · книга
2. «

   Останови меня!... Но поздно. Что же… Возможно ли остановить зарю? С тобою рядом душу обморожу С тобою рядом пламенем сгорю

   Останови меня!... Но поздно. Что же… Возможно ли остановить зарю? С тобою рядом душу обморожу С тобою рядом пламенем сгорю
3. «

   Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії.

   Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії.

   — Записки украинского сумасшедшего · книга
4. «

   Імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки.

   Імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки.

   — Записки украинского сумасшедшего · книга
5. «

   Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук — обнімемось крильми.

   Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук — обнімемось крильми.

   — Маруся · книга
6. «

   Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки.

   Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки.
7. «

   Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.

   Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.
8. «

   Женщина как музыка. Её можно любить, даже не совсем понимая.

   Женщина как музыка. Её можно любить, даже не совсем понимая.
9. «

   І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.

   І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.

   — Записки украинского сумасшедшего · книга
10. «

    І сум, і жаль, і висновки повчальні, І слово непосильне для пера. Душа пройшла всі стадії печалі. Тепер уже сміятися пора.

    І сум, і жаль, і висновки повчальні, І слово непосильне для пера. Душа пройшла всі стадії печалі. Тепер уже сміятися пора.
11. «

    Але ж, мабуть, ми правди не зурочим, що світ вже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?

    Але ж, мабуть, ми правди не зурочим, що світ вже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?
12. «

    Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу.

    Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу.
13. «

    У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі - щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати.

    У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі - щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати.
14. «

    Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі.

    Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі.

    — Дяк · книга