13 цитат Лины Васильевны Костенко: от иронии до философии

Лина Васильевна Костенко — автор, чьи слова цитируют десятилетиями. Мы выбрали 13 цитат: коротко, точно, без воды.

1. «

   А як подумать, дівчинко моя ти, то хто із нас на світі не розп’ятий? Воно як маєш серце не з льодини, розпяття — доля кожної людини.

   А як подумать, дівчинко моя ти, то хто із нас на світі не розп’ятий? Воно як маєш серце не з льодини, розпяття — доля кожної людини.

   — Дяк · книга
2. «

   Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі.

   Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі.

   — Дяк · книга
3. «

   Недуманно, негаданно Попала в глухомань, Где сосны пахнут ладаном В предутреннюю рань.

   Недуманно, негаданно Попала в глухомань, Где сосны пахнут ладаном В предутреннюю рань.
4. «

   — Великое небо. — Или мы малые.

   — Великое небо. — Или мы малые.
5. «

   Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, влітаю в ніч. Слова мене п'янять. Я — алкоголік страченої суті, її Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, спливають кров'ю на її тернах. Вони горять і валяться, як вежі. А потім їх обмацують сліпці. І що ж, так наче й не було пожежі - і тільки жменька попелу в руці.

   Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, влітаю в ніч. Слова мене п'янять. Я — алкоголік страченої суті, її Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, спливають кров'ю на її тернах. Вони горять і валяться, як вежі. А потім їх обмацують сліпці. І що ж, так наче й не було пожежі - і тільки жменька попелу в руці.
6. «

   Вона тим небом у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так – то не знайшлося маляра. Все якось так – то горе, то біда.

   Вона тим небом у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так – то не знайшлося маляра. Все якось так – то горе, то біда.
7. «

   Зманеврували у слові, зманеврують і в ділі.

   Зманеврували у слові, зманеврують і в ділі.

   — Записки украинского сумасшедшего · книга
8. «

   У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі - щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати.

   У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі - щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати.
9. «

   Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.

   Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.
10. «

    Мене куплять і спродувать не раджу, моя душа не ходить на базар. А не клянусь, тому що я не зраджу, і вже не раз це в битвах доказав.

    Мене куплять і спродувать не раджу, моя душа не ходить на базар. А не клянусь, тому що я не зраджу, і вже не раз це в битвах доказав.
11. «

    А наш король, а ми його васали, а чорт візьми, я теж його васал. Усі йому вже оди написали, лиш я йому ще оди не писав.

    А наш король, а ми його васали, а чорт візьми, я теж його васал. Усі йому вже оди написали, лиш я йому ще оди не писав.
12. «

    Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.

    Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.
13. «

    Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук — обнімемось крильми.

    Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук — обнімемось крильми.

    — Маруся · книга