17 цитат Лины Васильевны Костенко

Лина Васильевна Костенко — автор, чьи слова цитируют десятилетиями. Мы выбрали 17 цитат: коротко, точно, без воды.

1. «

   Добре людям, які проходять повз факти. А я проходжу крізь них.

   Добре людям, які проходять повз факти. А я проходжу крізь них.

   — Записки украинского сумасшедшего · книга
2. «

   Мене куплять і спродувать не раджу, моя душа не ходить на базар. А не клянусь, тому що я не зраджу, і вже не раз це в битвах доказав.

   Мене куплять і спродувать не раджу, моя душа не ходить на базар. А не клянусь, тому що я не зраджу, і вже не раз це в битвах доказав.
3. «

   У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі - щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати.

   У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі - щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати.
4. «

   Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, влітаю в ніч. Слова мене п'янять. Я — алкоголік страченої суті, її Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, спливають кров'ю на її тернах. Вони горять і валяться, як вежі. А потім їх обмацують сліпці. І що ж, так наче й не було пожежі - і тільки жменька попелу в руці.

   Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, влітаю в ніч. Слова мене п'янять. Я — алкоголік страченої суті, її Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, спливають кров'ю на її тернах. Вони горять і валяться, як вежі. А потім їх обмацують сліпці. І що ж, так наче й не було пожежі - і тільки жменька попелу в руці.
5. «

   Все повинно минати, бо інакше нічого не настане.

   Все повинно минати, бо інакше нічого не настане.
6. «

   Чому ліси чекають мене знову, на щит піднявши сонце і зорю. Я їх люблю. Я знаю їхню мову. Я з ними теж мовчанням говорю.

   Чому ліси чекають мене знову, на щит піднявши сонце і зорю. Я їх люблю. Я знаю їхню мову. Я з ними теж мовчанням говорю.
7. «

   Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.

   Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.
8. «

   Імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки.

   Імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки.

   — Записки украинского сумасшедшего · книга
9. «

   Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись.

   Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись.
10. «

    Несвідомі власної несвідомості.

    Несвідомі власної несвідомості.

    — Записки украинского сумасшедшего · книга
11. «

    Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

    Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
12. «

    Недуманно, негаданно Попала в глухомань, Где сосны пахнут ладаном В предутреннюю рань.

    Недуманно, негаданно Попала в глухомань, Где сосны пахнут ладаном В предутреннюю рань.
13. «

    Життя пройде, немов вода, І відцвіте, немов вишнева гілка... В житті одна помилка — не біда, Біда, коли усе життя — помилка.

    Життя пройде, немов вода, І відцвіте, немов вишнева гілка... В житті одна помилка — не біда, Біда, коли усе життя — помилка.
14. «

    Вона тим небом у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так – то не знайшлося маляра. Все якось так – то горе, то біда.

    Вона тим небом у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так – то не знайшлося маляра. Все якось так – то горе, то біда.
15. «

    Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.

    Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.

    — Записки украинского сумасшедшего · книга
16. «

    Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.

    Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.
17. «

    Останови меня!... Но поздно. Что же… Возможно ли остановить зарю? С тобою рядом душу обморожу С тобою рядом пламенем сгорю

    Останови меня!... Но поздно. Что же… Возможно ли остановить зарю? С тобою рядом душу обморожу С тобою рядом пламенем сгорю